Одесу було засновано тоді, коли література - від публіцистики до роману у віршах - міцно ввійшла в загальнокультурний побут. Тому практично вся історія Одеси - з кінця XVІІІ сторіччя і по сьогодні - знайшла відображення в поезії і прозі. Літературна Одеса - це не лише імена письменників (понад 500), біографічно або творчо пов'язані з містом, але й художній образ, який збагатив світову культуру.

   По закінченні двох із гаком століть із моменту заснування Одеси, можна затверджувати - історія цього міста існує двічі – і в реальності, і в літературі.

   Відбиттям цієї особливості міста, своєрідним дзеркалом Одеси є Одеський державний літературний музей. Власне явище - "літературний музей" має потребу в деякому поясненні. Це й насправді досить нетрадиційний вид музею. Літературні музеї - явище соціалістичної культури, породження СРСР. У країнах, де життя протікало, так сказати, природним, "нормальним" шляхом, є два види музеїв, пов'язаних з літературою. Це музеї - історії книги, створені, як правило, на базі бібліотеки, які збирали осяйні бібліофіли протягом десятиліть, а також - меморіальні музеї, як правило будинки або квартири, де мешкали письменники. Такі музеї існують в усьому цивілізованому світі, їх багато і кожен -  гарний по-своєму. Але, почасти, вони всі схожі один на одного. Інкунабули, папіруси, глиняні таблички - якщо це музей книги. Вітальня, кабінет, спальня, перо, друкарська машинка, домашні капці - якщо це меморіальний музей. А "літературні" музеї - це породження Країни Рад, що характеризує імпульсивний розвиток цієї самої країни - спочатку знищення культурної спадщини, потім збирання її залишків для того, аби змішати їх в одному будинку, в одній експозиції. Тобто це одночасно і музей історії книги, і, почасти, меморіальний музей, де представлено особисті речі письменників, але в той же час музей історії літератури і культури міста.

   Одеський державний літературний музей, який було засновано в 1977р. і відкрито для відвідувачів в 1984р. - один з найбільших регіональних літературних музеїв країни. Його експозиція нараховує двадцять зал. Кожна зала - це художній образ десятиліття, якому вона присвячена. Система імен, символів і знаків, у яку вписано реальні документи часу - книги, рукопису, фотографії, особисті речі письменників створюють своєрідний "лабіринт часу", який не має аналогів в усім світі. Головним творцем оформлення музею став найвідоміший київський дизайнер, лауреат премії Т.Г.Шевченка художник Анатолій Гайдамака. 

  Будинок, у якому розташовано музей, було побудувано в середині XІ століття. Палац належав представникові вищих кіл російської аристократії, одному з перших громадян Одеси князеві Дмитру Івановичу Гагаріну, і його дружині, Софії Петрівні. У другій половині століття родина Гагаріних передала палац місту.

   Будинок знаходиться в історичному центрі міста. Архітектор Людвіг Оттон, автор проекту, розташував будинок над крутим яром, звернувши його фасадом на Схід, до моря: потужний цокольний поверх, аркова форма вікон, три еркери, що нагадують вежі, надають цьому фасаду подібність із замком.

   Інтер'єри палацу вражають несподіваним сполученням стилів, - класицизм, барокко, ампір - характерним для Півдня Російської імперії середини минулого століття, і названим "вільною південною еклектикою". Парадна Золота зала сполучає елементи ампіру і барокко. Він висвітлюється еркером з п'ятьма арковими вікнами, які створюють відчуття надлишку сонячного світла і повітря. Історики затверджують, що тут давав концерт відомий угорський композитор і піаніст Ференц Ліст.

   Історію палацу пов'язано з діяльністю місцевої інтелігенції. З 1899 по 1903 роки тут проходили засідання і вечори Літературно-Артистичного суспільства, яке об’єднувало письменників, художників, музикантів, акторів. Тут прочитав уперше свій переклад "Пісні про Гайавате" Генрі Лонгфелло лауреат Нобелівської премії Іван Бунін. Тут справляв величезне враження на публіку своїми виступами і статтями полум'яний Altalena - Володимир Жаботинський - майбутній ідеолог створення держави Ізраїль. Тут виступала велика українська акторка Марія Заньковецька, бували корифеї українського театру. Золота зала- єдина меморіальна зала музею.

 Інші втілюють хід літературної історії.